Історична довідка про місто Вараш
Кожне село, місто, як і людина, мають своє ім'я. І воно в них не випадкове. Віками священник при охрещенні дитини давав ім'я, поселення хрестили засновники і будівничі.

В назві кожного поселення лежить щось найхарактерніше, найістотніше, пов'язане з даною місцевістю, її історією та будівничими. Тому й кожна географічна назва - пам'ятка історії та культури. Справедливо говорив професор М.І.Надеждін: "Земля є книгою, в якій історія людства записується в географічній номенклатурі". А в тій номенклатурі занесено й історію будівництва наших волинських та поліських сіл і міст. Донедавна було в ній місце й давньому поліському селу Вараж (пізніше Вараш).

Професор О.Цинкаловський у своїй праці "Стара Волинь і Волинське Полісся" (Інститут Дослідів Волині, Вінніпег, Канада) на відміну від інших назв сіл і міст Волині на слові "Вараж" записав, напевне, із-за відсутності першоджерел, лише таке речення: "Вараж або Вараш, або ж Гвараж село Луцького повіту". Справді, архівні джерела зберігають дуже скупі дані про нього.

Звернемось до "Словника поліських говорів" П.С.Лисенка ("Наукова думка", Київ, 1976). На сторінці 39 віднаходимо слова: "Варажб сказав: гойко йост і йок буде". Варажб - це давня назва волхвів на Поліссі. За переказами, волхви мали здатність впливати на сили природи, зціляти хворих, пророкувати майбутнє.

Батько історії старогрецький вчений Геродот (490-424 роки до народження Ісуса Христа) першим залишив історичній науці згадку про існування моря на Поліссі. Пізніше вчені й мандрівники підтверджували його думку і додавали, що Полісся - це повна таємничість і загадковість. Деякі вчені твердили, що є два моря на Поліссі: одне на поверхні, друге підземне. Можливо оті "водяні подушки" і є залишками другого моря.

Село Вараж є дуже давнім за своїм походженням і про це саме яскраво свідчить його давньоруська назва. Річки здавен були головними артеріями життя. Стир - не виняток і саме на його правому березі серед хвилястих пагорбів з білого піску з'явилось перше поселення.

Кам'яні знаряддя праці - ножі, наконечники, сокири, знайдені тут свідчать, що ця місцевість була заселена ще в сиву давнину.

Рибальство й мисливство - основні заняття поселенців. Пізніше до них додалось тваринництво, ще пізніше землеробство, хоч грунт тут був, як засвідчують архівні документи, завжди несприятливий для землеробства.

Територія, на якій знаходилось село в ХІІ столітті, була складовою частиною Галицько-Волинського князівства. Татаро-монгольська повінь, що залила вогнем і смертю Волинь, не досягла Полісся, яке своїми хащами, болотами відлякувало ординців і було надійним захистом від ворогів. Із занепадом Галицько-Волинського князівства Волинь і Полісся з 1340 року стали складовою частиною Великого князівства Литовського. З 1442 року село - власність князів Чарторийських. Селяни опріч грошового податку відбувають ряд повинностей на користь князя. З часом селяни стають власністю феодалів-поміщиків, відбувають панщину, стають річчю, яку можна продати, обміняти.

Внаслідок Люблінської унії 1569 року Волинь і Полісся стають головним об'єктом експансії польських феодалів. Одночасно йде закріпачення, ополячення, окатоличення, проте душа поліщука залишилась незмінна. В її глибині завжди й в усі часи горів вічний вогонь любові до своєї землі, віри, мови, історії, культури. Зберігали поліщуки й вірність своїм обрядам і традиціям аж до наших часів, допоки ідеологічна чума не зробила їх сірими й одноликими, позбавивши вікових коренів духовності.

За третім поділом Польщі 1795 року Волинь і Полісся в складі Російської імперії. За новим адміністративно-територіальним поділом Вараш належить до Рафалівської волості Луцького повіту Волинської губернії з центром в Житомирі.

В держархіві Волинської області зберігаються оригінальні документи (ф.35, спр.252, арк.131) - опис Свято-Михайлівської церкви в селі за 1799 рік. Саме того року на всіх парафіях Житомирської Єпархії було проведено інвентаризацію церков з описом їх майна, будівничими, настоятелем, парафіянами.

Після ліквідації 1861 року кріпосного права з розвитком сільського господарства, промисловості відбувається зростання і розбудова сіл Рафалівської волості Луцького повіту. На початку ХХ-го століття все більше і більше селян Полісся розбудовується, дехто з них іде на хутори. Так, за "Списком населених місць Волинської губернії (Житомир, 1906 р.) в селі Вараш налічувалось 103 двори, 4 хутори, 747 чоловік населення.
ВАРАШ... В історичній літературі Вараш згадується, переважно, у зв'язку із хрестовокупольною, давньоруського типу Свято-Михайлівською церквою (збудована із дерева у 1776 році), про яку йдеться в інвентаризаційному реєстрі Житомирської єпархії за 1799 рік. Окремі дослідники стверджують, що тут знаходились унікальні ікони, які, однак, не збереглися. Востаннє служба Божа пройшла тут 10 лютого 1961 року... Після цього сюди не ступала нога прихожан - іржавий замок не пускав. Залишки цієї церковиці перші атомобудівці бачили. Віруючі люди не могли без болю спостерігати, як занепадає пам'ятка поліського зодчества, але ніхто не міг нічого вдіяти: влада не бажала церкви. Лише у дев'яностих роках на цьому місці виріс новий храм.

Стосовно етимології назви села, то спеціалісти схильні пов'зувати її із древнім найменуванням волхвів - у давніх слов'ян це ворожбити, чарівники. А ще переказом з покоління в покоління переходить спогад про те, що тут, нібито, було угорське поселення. Старий варашський художник Андрій Пашко згадував, що на межі Вараша із Cтарою Рафалівкою, як свідчили старожили, був маєток угорського правителя. Останнім нагадуванням про це був пам'ятник із написом "Ян Конарі". Та ознака минувшини будила уяву Пашка...

З бозна - колишніх часів осіли люди. Либонь, як ріка виокремилась із Поліського моря, окреслила береги. Добротворна ріка - то вона провістувала рослявим мандрівникам, що рибина в ній наплодилася, чим звабила першого мисливця, другого, третього. Залишились...

І стало тут городище з димами високими.

Княжа доба прошуміла над Варашем, залишивши гіркоту поділів та міжусобиць. То складова великого Князівства Литовського, то власність Чарто-рийських, то магнатів польських після Люблінської унії 1569 року, то західна глибинка Російської імперії з 1795 р., коли Польщу знову, втретє, перекраяли сильні світу цього... Пізніші віки теж клали на нього карби - кожен свої. Ризький договір "здав" цю землю знову полякам. Воєводським указом оголошено анафему всьому українському, навіть зашморг висів над піснею своєю, з правіку рідною, що сягає древлянських джерел...

Вересень 1939-го поставив різкий вододіл між багатшими і бідними. Незабаром селянам стали втовкмачувати, що не повинно бути такої різниці...

Війна наслала сюди доволі розбрату і міжусобиць, скроплених кров'ю. Оскаженіла війна поруйнувала душі й тіла, коли люди мимохіть вчилися кривити душею, аби цю ж душу врятувати...
1949-й рік травмував одноосібних господарів немилосердно - біль від того і сьогодні непогамовний... Клич у колгосп означав розпрощатися не тільки із купленою за мозолясту грошину землею, а й з кіньми, реманентом.

На початку 70-х, під небом ХХ-го століття слово "Вараш" стало зрозумілим і близьким для сотень, а потім тисяч людей, які прибули у глибинку Полісся споруджувати АЕС. У біографії села вже був момент, коли його назва звучала доволі часто - на російських та німецьких штабних картах воно значилося як населений пункт, де проходила лінія фронту під час однієї з найбільших операцій першої світової...

Джерело: kuzneclib.in.ua

А чи було життя до Кузнецовська?

Які мальовничі краєвиди північного Полісся! Яка насиченість краю лісами, озерами, яка родюча поліська земля! На ній оселялись наші предки, засновували свої поселення. У наш час нові поселення вже не з'являються, а розвиваються й розростаються існуючі. І кожне місто чи село на Поліссі може похвалитись датою свого заснування (чи першої згадки в літописах) й історією свого виникнення. Та й сама назва часто може гучно розповісти не лише про населений пункт, а й про місцевість, адже беззмістовних назв не буває: так на Рівненщині постали Висоцьк (1005 р. згадки), Острог (1100 р. згадки), Зарічне (1480 р. згадки), Здолбунів (1497 р. згадки), Верхів (1545 р. згадки), Грушвиця (1565 р. згадки). Мають свою давню історію і села Вараш (1442 р. згадки) та Стара Рафалівка (1547 р. згадки), що нині тісно пов'язані з Кузнецовськом, "заснованим" у 1973 році.
Кожна поважаюча себе людина, як правило, прив'язує себе до чогось такого, що має вічну цінність. І хоча дехто вважає цінністю лише доляри, нема нічого величнішого в долі людини як рідний край, його історія, що постійно твориться й накладає свій відбиток на цілі покоління. І людина відшуковує найдавніші відомості про свій рід, село чи місто й пишається ними.
Стосовно походження назви Вараш є кілька припущень. Деякі дослідники виводять її від давньої назви волхвів на Поліссі - "варажб" (В. Рожко), або від назви війська, що тут перебувало залогою - "варяг" (В. Нікітчук). А в силу фонетичних змін "варажб", або "варяг", перетворилось на "вараш".
Але перейменування Вараша в Кузнецовськ - це не тільки стирання з нашої пам'яті частки нашої ж історії, але й вкарбування у пам'ять нащадків давніх поліщуків "визвольної" діяльності радянського терориста-провокатора. Тож мусимо знати, що наш прадавній Вараш виник задовго до першої його згадки в літописі, свідченням чому є знайдені тут давні знаряддя праці. З'явилось поселення завдяки вигідному річковому сполученню, хоч і далеко в нетрях Полісся.
Дана місцевість мала стратегічне значення і для київських князів. Починаючи з Х ст., зав'язуються тісніші стосунки Києва з Волинню, через поліські землі пролягають сухопутні й водні торгові шляхи, зокрема шлях з Києва на міста Волинь (на Зах. Бузі) і Червен, через Сандомир у західноєвропейські землі. Надається важлива роль Прип'яті з її притоками не лише як розгалуженому торговому шляху, а й військовій магістралі. Звідси київські князі вели чисельні війни з Польщею та Литвою. Так, відомі походи Володимира Великого у 983 році на ятвягів, Ярослав Мудрий в 1022 р. цим же шляхом ходив на Берестя, в 1038 - на ятвягів, а в 1047 році - в польські землі. Наш Стир теж був не лише торговою річкою. Саме тут, на місці давнього Вараша (з праць проф. О. Цинкаловського), стояла військова залога на правому березі, чим забезпечувалась охорона торгового шляху по Стиру й прилягаючої території, а також контроль над місцевістю. Київські князі дуже дбали про забезпечення й охорону водних шляхів, що сполучали Полісся з Києвом. Тим паче, що через печенігів (наприкінці ІХ ст.) та половців (сер. ХІ ст.) був утруднений доступ до чорноморських соляних озер, а це змушувало київських володарів звертати увагу на підкарпатські соляні джерела, шлях до яких також пролягав через поліські землі.
У часи татаро-монгольської навали велика кількість жителів Подніпров'я тікає перед небезпекою й оселяється на Поліссі. Так виникло поселення ремісників та купців на березі р. Стир поблизу Вараша, що згодом виросло в торгове містечко Рафалівка.
Відомості про дрібні населені пункти, як Вараш чи Ст. Рафалівка, з тих часів незначні, уривчасті. Переважно містять коротку інформацію, і то завдяки прив'язці до певної (визначної) події в краї чи пов'язаної з визначними особами того часу. Так, відомо, що Вараш з 1442 року перебуває у власності князів Чорторийських (Чарторийських).
Славний українсько-литовський рід князів Чорторийських (але з часом ополячених), заснований Василем Чорторийським. Діяння його нащадків тісно пов'язані з долею Волинської землі. Його старший син, князь Михайло в 1445 році був маршалком Великого князя Литовського Свидригайла, а з рук ще двох його синів Олександра та Івана було вбито Свидригайлового конкурента на литовський великокняжий престол Жигмонта Кейстутовича 20 березня 1440 року. В 1547 р. власником Вараша, а також і містечка Рафалівка з навколишніми селами, є Олександр Чорторийський (внук князя Василя). До речі, князі Олександр разом із братом Іваном чимало посприяли своїм авторитетом укладенню в 1569 р. Люблінської унії. З 1570 р. Олександр Чорторийський вже воєвода Волинський. В 1601 році володіння Чорторийських на Поліссі продаються.
Наступна згадка про Вараш 1799 року, коли проводився опис дерев'яної Свято-Михайлівської церкви, збудованої 1776 року. Як бачимо, інформації про с. Вараш обмаль, донеслись до наших днів лише дрібні й уривчасті клаптики про його місце в Київській Русі та в складі польсько-литовської держави. Деякі моменти навіть свідомо затирались або перекручувались радянською владою, й тепер потребують з'ясування задля відновлення історичної справедливості! Особливо це стосується національно-визвольної боротьби в нашому краї в період другої світової війни, та й не тільки Вараша.
Нині вся ця історія древнього поселення призабута. А 15 березня 1977 р. указом Президії Верховної Ради УРСР взагалі було "поставлено хрест" на Вараші з його давнім минулим. І тепер ми, живучи в українському місті з комуно-більшовицькою назвою КУЗНЕЦОВСЬК, стали кузнецовцями. Цікаво, чи є десь у Росії місто Бандерівськ, де живуть бандерівці?

Олександр Мосійчук, голова КМО УНА-УНСО